Кримськотатарський народ пережив жахливу трагедію депортації, яка тривала понад 50 років. На відміну від тих, хто займав будинки кримських татар на їх батьківщині – в Криму, спецпереселенців на нових місцях ніхто не чекав. Нікому не було справи до того, щоб забезпечити їх хоча б найнеобхіднішими, елементарними житлово-побутовими умовами. Тому в перші роки депортації десятки тисяч кримських татар вмирали з голоду, хвороб і нелюдських умов. 

Не втрачаючи надії на перемогу справедливості, народ  з кінця 50-х років розгорнув боротьбу за повернення на історичну батьківщину до Криму. Насильство і репресії, що влаштовувалися властями, не змогли зламати волю представників народу, які активно включилися в національний рух за відновлення прав і свобод кримських татар.

Їх заарештовували, садили у в'язниці. Сотні сімей, що мали сміливість самостійно повернутися на рідну землю, кримські власті повторно депортували з Криму. Такі факти мали місце не тільки в Белогірському районі (як це представлено на фото), але і в Кіровському, Сакському, Бахчисарайському, Сімферопольському, а також в інших регіонах Кримської області.

Боротьба кримськотатарського народу за відновлення своїх прав унікальна. Вона базується на ненасильницьких методах.

У 1991 році кримськими татарами були відтворені найвищий представницький орган народу – Курултай (Національний з'їзд) та Меджліс кримськотатарського народу. Діяльність органів національного самоврядування спрямована на вирішення питань відродження культури, традицій, духовності народу, його облаштування, відновлення політичних, соціально-економічних і конституційних прав.

Кримськотатарський політичний рух завжди діяв у напрямку демократичного та євроінтеграційного руху України. Надії на швидший розвиток демократичних інститутів у державі набрали нову висоту під час Революції Гідності, що розпочалася у 2013 році.

Але події 2014 року стали новим викликом перед кримськотатарським народом, як і перед усією Україною. У лютому 2014-го Російська Федерація окупувала Кримський півострів, після чого продовжила вторгнення своїми військами до України.

Опинившись в умовах окупації, кримські татари, як народ, що завжди відстоює цінності свободи і справедливості, вимушений терпіти репресії і переслідування. Чи не щодня в Криму відбуваються обшуки у будинках, школах, мечетях, культурних закладах кримських татар, протиправні затримання і політично мотивовані судові розправи. Кримськотатарська мова зазнає утисків, як і українська. Кримськотатарські ЗМІ, як і уся вільна журналістика, опинилися під шаленим тиском окупаційної влади. Релігійні свободи у Криму вкрай обмежені. На півострові з перших днів окупації фіксуються зникнення людей. Окупанти практикують досвід персональної депортації і змушують корінне населення полишати рідну землю.

Сам факт того, що чобіт російського солдата знов ступив у Крим, змушує згадувати жахливі історії першої анексії Криму Росією у 1783 році, більшовицького терору у першій половині XX століття, депортації 1944 року. Корінний народ Криму - кримські татари - попри все це зміг зберегтися сам і зберегти свою віру і рішучість на вільне життя і мирний розвиток на своїй історичній Батьківщині. Національний рух кримських татар, зберігаючи ненасильницький характер, досягав успіху попри всі перешкоди радянської влади, переміг і пережив її, як і переживе окупаційний режим.

Кримськотатарський народ продовжує боротьбу за відновлення своїх прав та історичної справедливості.

Фотовиставка "18 травня 1944 року – трагічна дата в історії кримськотатарського народу. Боротьба за повернення на Батьківщину", підготовлена  громадською організацією "Кримська родина", голова Аніфе Куртсеїтова.

На фотовиставці представлені матеріали, що розкривають етапи боротьби кримськотатарського народу за відновлення історичної справедливості, повернення і облаштування на рідній землі, відродження і інтеграцію в демократичній Україні.